НАША КОМАНДА

Мій шлях у благодійній сфері почався в 2008 році. Тоді я вперше потрапила до відділення онкології Національного інституту раку в якості донора крові. Саме тоді, життя розділилося на «до» і «після». Побачене залишило незгладимий слід в душі. Було прийнято амбітне рішення - змінити ситуацію, що склалася, залучити до вирішення цієї проблеми людей і разом з ними створити різницю.
Спочатку я сама робила благодійні внески, допомагаючи дітям проходити лікування. Потім, коли своїх коштів перестало вистачати, стала волонтером.
Допомагаючи допомагати, я зрозуміла, що в нашій країні є чудові фахівці, але, на жаль, немає належної матеріально-технічної бази, на основі якої можна було виліковувати у багато разів більше дітей.
Один у полі не воїн. Для того, щоб змінити ситуацію, потрібна команда. Саме тому в 2011 році я поповнила команду БФ «Педіатри проти раку».

З 2011 по 2017 роки, будучи координатором збору, через мої руки і душу пройшли сотні дітей. Пошук ліків, кращих місць для точного обстеження дітей, пошук коштів на всі ці потреби - все це стало щоденною рутиною. В процесі роботи доводилося читати сотні звернень по медичну допомогу не тільки від наших підопічних, але і від батьків дітей з іншими захворювань, від дорослих, які потрапили у важку матеріальну ситуацію в зв'язку з лікуванням, від різних ініціативних груп, які хворіли і переживали за свої проекти.
Діти і онкологія - це не єдині проблемні галузі в нашій країні. Саме це усвідомлення і призвело до того, що в 2014 році, спільно з колегою Світланою Симчук, була створена Благодійна організація «Фундація прямої допомоги». Звільнившись, з квітня 2017 ми взяли курс на виконання місії Фундації.

І тому, вже в серпні 2010 р я стала розвивати БФ «Педіатри проти раку».
Оскільки, моє місце проживання, тоді був р Херсон, мною було запропоновано зібрати команду, запустити в роботу організацію, придбати для дитячого відділення, тоді життєво необхідний сепаратор клітин крові. А потім повернутися в своє місто, до свого звичного способу життя.
Озвучені терміни були-рік, максимум-два.
Через два роки, команда фонду працювала, сепаратор клітин крові стояв у відділенні, були реалізовані багато проектів фонду ...
Прийшов час їхати додому. Але. Все тече, все змінюється.
Доля? Можливо, але після розлучення, я продовжила роботу в фонді.
На якомусь етапі, періодично стало з'являтися відчуття вузько спрямованості в роботі: тільки діти і тільки онкологія. Тільки Київ і тільки Київська область.
Підростали наші підопічні пацієнти, переступали поріг повноліття, і ми вже не могли допомагати їм як і раніше, так як фонд надавав допомогу дітям до 18 років.
Потім, в статут були внесені зміни, і стало можливим допомагати дітям вже до 25 років.
Але на той час, вже з'явилося чітке усвідомлення і розуміння того, що не можна обмежитися тільки Київською областю. Регіони куди більш соціально не захищені. Крім дітей, дорослі люди теж мають велику потребу в допомозі та підтримці. Причому, в будь-якій сфері.

Так з'явилася наша організація. Звільнившись, у квітні 2017 р я і моя колега Ольга Кравчук взяли курс на виконання місії Фундації.

Я прийшла в Фундацію після втрати доньки. Лікування ми починали з КМКОЦ на Верховинній. Коли нам поставили діагноз, стало питання про оперативне втручання і проходження променевої та хіміотерапії. Тут ми і почали з чоловіком дізнаватися про фонди, які можуть надати адресну допомогу медикаментами і расходними матеріалами, тому що зіткнулися з сумами витрат, яких у нас не було. Фундація відразу ж взяла нас під свою опіку.
У нашої доньки було все на операцію, наркоз для променевої і все що не покривала лікарня. Потім у нас був рецидив під час лікування. Щоб збирати кошти для лікування в Ізраїльської клініці, ми підключили ще фонди і вели збори в соціальних мережах. Але цього мало. І черги з хворих дітей не закінчуються. Фундація нас не покинула і тут. Зібравши весь пакет документів, Фундація готувала нас для збору в УББ і телеканалу СТБ. Завдяки такій потужній підтримці ми не здалися.

Пам'ятаю, що відкрила сайт donor.org.ua і прочитала історію Влада Романюка. Історія мене зачепила, я почала потихеньку допомагати, перераховуючи невеликі суми для Влада. Потім в черговий раз зауважила, що сторінка у Фейсбуці не оновлюється так часто, як новини на сайті, і я написала в Мессенжер, запропонувавши свою допомогу в її адмініструванні. Зустрілася з Олею і Світланою і відразу їх полюбила (можна вирізати, але це правда :)). Вже майже 5 років ми разом. Смішно, але все спілкування онлайн, ми в офлайні бачилися всього рази 3 за ці роки.

А Владу я до сих пір допомагаю і радію його успіхам.

Тоді і з'явилися думки про створення свого фонду або вступу в існуючий. Думки про допомогу людям, які потрапили в стресову важку ситуацію і не знають що робити, привели мене в Фундацію. Практично всі люди не бачать проблем доки вони їх не торкнуться. Я вступив до колективу Фонду, в якому кожен знає свою втрату і має свій важкий досвід, і, не дивлячись на нього, хочуть поділитися і допомогти тим, кому потрібна допомога.

За освітою я тренер і реабілітолог, майстер спорту по дзюдо і самбо. Тому, після першого завершення лікування сина, разом з нейрохірургами, почав розробляти систему реабілітаційних занять для того, щоб поставити його на ноги.

Коли з'явились результати, до мене почали підходити батьки інших дітей, в яких була така сама проблема. Вони просили допомогти і їх дітям також.

Тоді я звернувся до дівчат і ми разом започаткували проект «Повернення до життя» де я займаюсь відновленням дітей у басейні та м'якому залі.

За час існування проекту ми розширили програму, оскільки до нас приєднались діти не тільки після онкологічних хвороб, але й діти з порушенням опорно-рухового апарату, ДЦП, аутизмом та РАС тощо.