Інколи буває так, що кожна новина про дитину, велику чи малу, дається дуже важко. Ситуація з Микитою Язаном саме така. 28 травня хлопець відсвяткував свій 25й день народження. Страшно подумати, але ми познайомилися з хлопцем тоді, коли він тільки розпочинав лікування у 16 років. Тоді успішний спортсмен, боксер, люблячий і любимий син навіть не міг подумати, що це надовго. Погане самопочуття, потім втрата свідомості, потім обстеження і лікарня, операція і…. Саме тоді щось пішло не так. Після видалення пухлини Микита так і не повернувся до нормального стану. Під час операції було задіто важливу частигу мозку, яка відповідає за координацію тіла. Ситуація ускладнилась і під час проходження терапії. Хлопця постійно нудило. На стільки, що усі хімії проходили під важким препаратом сібазон. Рік сібазону дався взнаки. Микита виписався з лікарні у стані, коли ні ходити, ні тримати ложку не міг. А за тиждень йому виповнилось 18 років. Вік, після досягнення якого ти автоматично становишся дорослим і непотрібним нікому, окрім твоїх рідних. Три роки за Микиту боролась лише мама. Саме Олена поневірялась лікарями, намагаючись вирішити проблеми сина. Та скрізь чула: «Що ви хочете - у вас онкологія!». За три роки регрес хлопця досяг найвищої точки. Адже коли в тебе є якісь розлади організму, це означає, що потрібно постійно працювати. А як і де працювати, якщо НІХТО з лікарів не каже де, як і над чим???!!!! У 2017 році ситуація хлопця трохи змінилась. Ми розпочали проект «Повернення до життя», в рамках якого почались проводитись корекційні заняття в басейні. Це трохи покращило ситуацію, але не змінило повністю. Саме тому з 2018 року Микита почав заняття з нейрокорекції у Центрі реальної інклюзії «Ерудит». У випадку Микити заняття потрібно проводити постійно. Не періодично, а постійно. Завдяки розміщення інформації про Микиту на сайті Української Біржі Благодійності, нам вдається поки що оплачувати ці дороговартісні заняття. Але є інші проблеми. Потрібні гроші на проїзд. Так, їздити на заняття, інакше як на таксі, не можна. Хлопець - візочник, який потребує сторонньої допомоги. У муніципальному транспорті його провезти просто не можливо. Кожна така поїздка коштує близько 200-300 грн. Окрім цього, Микиті постійно потрібен препарат Депакін, який може справитись з його станом. Минулого разу одна добра людина перерахувала 10 000 грн, яких вистачило на декілька місяців таких поїздок на заняття. Для хлопця це було просто свято. Взагалі, можливість виїхати хоч кудись зі стін квартири для нього свято. Вічний локдаун виснажив хлопця. Сьогодні моє прохання врятувати Микиту. Зати змогу йому і далі відвідувати заняття. Дати змогу бувати десь окрім квартири. Дати змогу бути частиною цього суспільства.
Допомогти можна, перерахувавши гроші на картку мами